Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» – це унікальний для Європи природно-територіальний комплекс древньорічкових рівнинних піщаних і приморських ландшафтів, середовище існування багатьох видів рослин, грибів, тварин, серед яких є такі, що не трапляються більш ніде у світі. Парк охоплює західну частину Кінбурнського півострова і прилеглу однокілометрову смугу акваторії Дніпровсько-Бузького лиману, Чорного моря та Ягорлицької затоки.
Коса має цікаве географічне розташування. Здавна повз неї пролягав найважливіший морський шлях «із варяг у греки». Свою назву коса отримала від тюркського «кил» – волосина і «бурун» – мис. Кіlі Вurun – так називали турки півострів, що простягнувся на 40 км, максимальна ширина його близько 10 км, а мінімальна – лічені метри.
У межах парку виділено пріоритетні об’єкти охорони, що охоплюють найбільш цінні з точки зору охорони природи ділянки. Серед них: «Покровська коса», урочище «Зелені Кучугури», «Ковалівська сага» та інші.
В останні десятиріччя Кінбурнська коса стала привабливою і популярною серед туристів і відпочивальників.
Природні умови Кінбурна сприятливі для пляжно-купального відпочинку, лікування грязями, рибальства, збирання грибів, а також для наукового та спортивного туризму. Але, незважаючи на це, екосистема Кінбурна дуже вразлива та, у разі збільшення антропогенного тиску, може стати непридатною для життя не тільки її диких мешканців – представників флори і фауни, - а й місцевого населення.
Щороку в червні до берегів Кінбурнського півострова стартує вже традиційна екологічна регата «Кубок Кінбурської коси», під час якої проводиться чемпіонат України серед крейсерсько-гоночних яхт. Екологічна регата є наймасовішою в Україні і водночас – унікальною, оскільки її учасники змагаються відразу в декількох видах водойм: на річці, лимані і в морі.
Кінбурнська стрілка
Кінбурнська стрілка розташована в західній частині півострова навпроти м. Очаків. У його найвужчому місці однією ногою можна стати в море, другою в лиман. Це важлива ланка приморського екокоридору, місце масового гніздування і концентрації птахів під час сезонних міграцій. Угіддя підтримує існування багатьох рідкісних видів, що перебувають під охороною – пухівки, кульонів великого та середнього, кулика-сороки та інших. На шпилі Кінбурнської коси розміщується багатовидова колонія мартинових. Загальна чисельність гніздового комплексу тут перевищує 1 тис. пар.
Кінбурнська стрілка – місце масового зростання півників (Iris pumila), різнобарвне цвітіння яких навесні надає території надзвичайно мальовничого вигляду.
Піщані кучугури
Піщані кучугури або дюни є піщаними пагорбами, що навіяні вітром. Величезні обсяги піску, які накопичилися в гирлі Дніпра ще з часів останнього зледеніння і продовжують накопичуватися зараз, вітер підхоплює і переносить на значну відстань від морського узбережжя вглиб суші. Гряди дюн орієнтовані вздовж узбережжя. Сильні вітри, що тут панують, здатні за добу наносити піщані пагорби заввишки до півметра. Із часом дюни захоплюють нові простори. При сильному вітрі пісок засипає усе навкруги. Єдине, що дієво стримує перенос піску – це рослинний покрив.
Урочище «Качине» або «вовче лігво»
Вовче лігво у широкому розумінні – це місце виведення вовчого потомства. Зазвичай, воно розташоване в постійному місці, серед затишних ділянок лісу й поблизу водойм, де не з'являються люди. Їжі в околицях має бути достатньо, щоб прогодувати матір із виводком. Під час вигодовування щенят вовки (Canis lupus) можуть використовувати декілька важкодоступних закутків, переносячи малечу з одного до іншого. Саме такі захисні умови склалися в урочищі Качине, що розміщене серед піщаних кучугур в оточенні старих соснових насаджень.
Ділянка старого лісу в урочищі Качине надзвичайно важлива для підтримання популяції орлана-білохвоста (Haliaeetus albicilla). У холодні зими сюди злітаються на ночівлю кілька сотень цих хижих птахів. Їжу вони добувають на морському узбережжі, в місцях, які нечасто замерзають. Саме там у важкий період знаходять собі притулок лебеді-шипуни (Cygnus olor), крижні (Anas platyrhynchos), морські черні (Aythya marila). А от навесні одна пара орланів завжди тут залишається, щоб вивести потомство. Цей представник орнітофауни належить до глобально вразливих видів, що потребує охорони у світовому масштабі.
Вільховий гай
Біля села Покровка розташований Вільховий гай, який займає днище котловини, що утворилась на місці стариці Дніпра і охоплює ділянку площею близько 10 гектарів.
Вільшняк являє собою досить обводнене мегатрофне болото з домінуванням осок. Такі острівні ліси, на відміну від штучно створених, мають особливе значення для збереження біорізномаїття території. Вільховий гай біля хутора Ковалівка є одним із найбільших на Нижньому Дніпрі та поступається за площею лише Волижиному лісу. Угруповання вільхи клейкої відірвані від своїх основних місць поширення на сотні кілометрів.
Урочище «Осетинське»
У 60-80-х роках минулого століття тут був один із найбільш продуктивних на Кінбурні риболовецьких станів, який спеціалізувався на вилові осетрових і добуванні чорної ікри. Основу цього промислу становили такі прохідні види як осетер російський (Acipenser gueldenstaedtii) та севрюга звичайна (A. stellatus). Часто у ставні неводи потрапляла й білуга (Huso huso) – найбільша риба Чорного моря, що досягала тонни ваги. Тепер усі вони опинилися під загрозою зникнення та занесені до Червоної книги України, списку МСОП, Бернської та Бонської конвенцій, CITES та Європейського червоного списку.
Нещодавно на місці риболовецького стану був облаштований один із кордонів регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса». Він перекриває доступ до молодої ділянки піщаних і черепашкових наносів, що інтенсивно нарощуються морем у бік острова Довгий. Ця вузька смужка суші разом із прилеглими акваторіями Чорного моря й Ягорлицької затоки є місцем масового скупчення птахів, зокрема, пухівки (Somateria mollissima) та пелікана рожевого (Pelecanus onocrotalus). Тут періодично гніздяться кулик-сорока (Haematopus ostralegus), чоботар (Recurvirostra avosetta), пісочник морський (Charadrius alexandrinus) та крячок малий (Sterna albifrons). Усі ці види перебувають під охороною держави.
Варто зазначити, що урочище Осетинське є зручним місцем переправи на острів Тендрівська коса, що відділений від кінбурнського узбережжя на півтора десятка кілометрів. Звідси його добре видно у сонячну погоду.
Волижин ліс
Волижин ліс – найбільший природний лісовий масив у пониззі Дніпра. Разом з озером та незайманими степовими ділянками його площа сягає 203 гектарів. Ця територія належить Чорноморському біосферному заповіднику. Велетенський дуб, який дивом уцілів на лиманському узбережжі, є чи не найстарішим деревом на Миколаївщині.
Своєрідною особливістю природного оточення Кінбурнської коси є невеличкі дубово-березові, осикові й вільхові гайки, розкидані низинами серед піщаних просторів півострова. Це рештки знаменитої Гілеї – країни лісів у пониззі Дніпра, яка за описами старогрецького історика Геродота, існувала тут у V столітті до нашої ери.
Про давність і самобутність лісової рослинності Кінбурна свідчить, насамперед, те, що в гайках росте багато суто лісових рослин – конвалія, купина пахуча, ожина, чина лісова, проліска дволиста, фіалка приємна, бугила гайова, вужачка звичайна тощо. Серед місцевих деревних та чагарникових порід – низка ендемічних або локально поширених видів, зокрема, береза дніпровська. Тут склалися сприятливі умови для розвитку значної кількості шапкових грибів – білого, підберезника, красноголовця, маслюків пізнього та зернистого. Останні, до речі, нехарактерні для сухого причорноморського степу.
На відміну від штучно створених лісових насаджень, цей природний масив має виключне значення для збереження біорозмаїття території. Зокрема, тут мешкає рекордна для степової зони України кількість видів земноводних і плазунів. Серед них мідянка (Coronella austriaca), гадюка степова (Vipera renardi), полози сарматський (Elaphe sauromates) і каспійський (Hierophis caspius), що занесені до Червоної книги України та охоронних списків Бернської конвенції.
© Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»
© Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»
© Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»
© Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»
© Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»
© Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»
© Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса»
Кінбурнська стрілка
Кінбурнська стрілка розташована в західній частині півострова навпроти м. Очаків. У його найвужчому місці однією ногою можна стати в море, другою в лиман. Це важлива ланка приморського екокоридору, місце масового гніздування і концентрації птахів під час сезонних міграцій. Угіддя підтримує існування багатьох рідкісних видів, що перебувають під охороною – пухівки, кульонів великого та середнього, кулика-сороки та інших. На шпилі Кінбурнської коси розміщується багатовидова колонія мартинових. Загальна чисельність гніздового комплексу тут перевищує 1 тис. пар.
Кінбурнська стрілка – місце масового зростання півників (Iris pumila), різнобарвне цвітіння яких навесні надає території надзвичайно мальовничого вигляду.
Піщані кучугури
Піщані кучугури або дюни є піщаними пагорбами, що навіяні вітром. Величезні обсяги піску, які накопичилися в гирлі Дніпра ще з часів останнього зледеніння і продовжують накопичуватися зараз, вітер підхоплює і переносить на значну відстань від морського узбережжя вглиб суші. Гряди дюн орієнтовані вздовж узбережжя. Сильні вітри, що тут панують, здатні за добу наносити піщані пагорби заввишки до півметра. Із часом дюни захоплюють нові простори. При сильному вітрі пісок засипає усе навкруги. Єдине, що дієво стримує перенос піску – це рослинний покрив.
Урочище «Качине» або «вовче лігво»
Вовче лігво у широкому розумінні – це місце виведення вовчого потомства. Зазвичай, воно розташоване в постійному місці, серед затишних ділянок лісу й поблизу водойм, де не з'являються люди. Їжі в околицях має бути достатньо, щоб прогодувати матір із виводком. Під час вигодовування щенят вовки (Canis lupus) можуть використовувати декілька важкодоступних закутків, переносячи малечу з одного до іншого. Саме такі захисні умови склалися в урочищі Качине, що розміщене серед піщаних кучугур в оточенні старих соснових насаджень.
Ділянка старого лісу в урочищі Качине надзвичайно важлива для підтримання популяції орлана-білохвоста (Haliaeetus albicilla). У холодні зими сюди злітаються на ночівлю кілька сотень цих хижих птахів. Їжу вони добувають на морському узбережжі, в місцях, які нечасто замерзають. Саме там у важкий період знаходять собі притулок лебеді-шипуни (Cygnus olor), крижні (Anas platyrhynchos), морські черні (Aythya marila). А от навесні одна пара орланів завжди тут залишається, щоб вивести потомство. Цей представник орнітофауни належить до глобально вразливих видів, що потребує охорони у світовому масштабі.
Вільховий гай
Біля села Покровка розташований Вільховий гай, який займає днище котловини, що утворилась на місці стариці Дніпра і охоплює ділянку площею близько 10 гектарів.
Вільшняк являє собою досить обводнене мегатрофне болото з домінуванням осок. Такі острівні ліси, на відміну від штучно створених, мають особливе значення для збереження біорізномаїття території. Вільховий гай біля хутора Ковалівка є одним із найбільших на Нижньому Дніпрі та поступається за площею лише Волижиному лісу. Угруповання вільхи клейкої відірвані від своїх основних місць поширення на сотні кілометрів.
Урочище «Осетинське»
У 60-80-х роках минулого століття тут був один із найбільш продуктивних на Кінбурні риболовецьких станів, який спеціалізувався на вилові осетрових і добуванні чорної ікри. Основу цього промислу становили такі прохідні види як осетер російський (Acipenser gueldenstaedtii) та севрюга звичайна (A. stellatus). Часто у ставні неводи потрапляла й білуга (Huso huso) – найбільша риба Чорного моря, що досягала тонни ваги. Тепер усі вони опинилися під загрозою зникнення та занесені до Червоної книги України, списку МСОП, Бернської та Бонської конвенцій, CITES та Європейського червоного списку.
Нещодавно на місці риболовецького стану був облаштований один із кордонів регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса». Він перекриває доступ до молодої ділянки піщаних і черепашкових наносів, що інтенсивно нарощуються морем у бік острова Довгий. Ця вузька смужка суші разом із прилеглими акваторіями Чорного моря й Ягорлицької затоки є місцем масового скупчення птахів, зокрема, пухівки (Somateria mollissima) та пелікана рожевого (Pelecanus onocrotalus). Тут періодично гніздяться кулик-сорока (Haematopus ostralegus), чоботар (Recurvirostra avosetta), пісочник морський (Charadrius alexandrinus) та крячок малий (Sterna albifrons). Усі ці види перебувають під охороною держави.
Варто зазначити, що урочище Осетинське є зручним місцем переправи на острів Тендрівська коса, що відділений від кінбурнського узбережжя на півтора десятка кілометрів. Звідси його добре видно у сонячну погоду.
Волижин ліс
Волижин ліс – найбільший природний лісовий масив у пониззі Дніпра. Разом з озером та незайманими степовими ділянками його площа сягає 203 гектарів. Ця територія належить Чорноморському біосферному заповіднику. Велетенський дуб, який дивом уцілів на лиманському узбережжі, є чи не найстарішим деревом на Миколаївщині.
Своєрідною особливістю природного оточення Кінбурнської коси є невеличкі дубово-березові, осикові й вільхові гайки, розкидані низинами серед піщаних просторів півострова. Це рештки знаменитої Гілеї – країни лісів у пониззі Дніпра, яка за описами старогрецького історика Геродота, існувала тут у V столітті до нашої ери.
Про давність і самобутність лісової рослинності Кінбурна свідчить, насамперед, те, що в гайках росте багато суто лісових рослин – конвалія, купина пахуча, ожина, чина лісова, проліска дволиста, фіалка приємна, бугила гайова, вужачка звичайна тощо. Серед місцевих деревних та чагарникових порід – низка ендемічних або локально поширених видів, зокрема, береза дніпровська. Тут склалися сприятливі умови для розвитку значної кількості шапкових грибів – білого, підберезника, красноголовця, маслюків пізнього та зернистого. Останні, до речі, нехарактерні для сухого причорноморського степу.
На відміну від штучно створених лісових насаджень, цей природний масив має виключне значення для збереження біорозмаїття території. Зокрема, тут мешкає рекордна для степової зони України кількість видів земноводних і плазунів. Серед них мідянка (Coronella austriaca), гадюка степова (Vipera renardi), полози сарматський (Elaphe sauromates) і каспійський (Hierophis caspius), що занесені до Червоної книги України та охоронних списків Бернської конвенції.
